Ландшафтний дизайн та проект саду в Києві від KARANDA LANDSCAPE
У статті розповідається про елементи приватних садів в Україні, з моменту здобуття незалежності, що найбільш часто зустрічаються.
Постараємося дати відповідь, чому вони так міцно і надовго закріпилися в садах.
Розглянемо можливість оптимізації простору існуючого саду з подальшим формуванням сучасного ландшафту.
Спілкуючись із фахівцями ландшафтної індустрії на форумах, конференціях чи у приватних бесідах, часто порушується питання обізнаності українських замовників у сучасних трендах ландшафтного дизайну та навіть культурі сприйняття саду по-новому.
Переважна більшість колег відверто говорить, що вони роблять те, що їм каже замовник. Але є вже такі, що розповідають, пояснюють, навіть сперечаються із клієнтом, намагаючись довести, що сучасний сад має виглядати інакше.
Раніше дивував той факт, що замовники, які часто бувають за кордоном, із захопленням розповідають про сучасні тренди в архітектурі та ландшафті, а повертаючись до України, на своїх ділянках, бажають бачити альпійську гірку, туї вздовж паркану та обов’язково, — блакитну ялину (ялина колюча Глаука), ну, щоб на зимові свята наряджати.
Щодо ялинки, то закінчується все тим, що вона виростає вище будинку і наряджати її немає фізичної можливості. Звісно, можна посадити карликові культивари (сорти) ялини, але сам факт бажання замовника мати ялину такого кольору в себе в саду наводить на роздуми.
Для мене особисто вона асоціюється з адміністративними будівлями державних установ або, навіть, московською Червоною площею, Мавзолеєм, та кремлівською стіною, біля якої вони ростуть і яка фактично стала цвинтарем для радянських вождів.
Ніяк не міг збагнути цього феномену. Потім з’ясував, що замовник просто не знає, чого хоче; він вважає, що західний дизайн досить сміливий для його саду, а головне, у нього немає культури сприйняття ландшафтного дизайну саду по-новому.
І якщо «наші люди» вже мають відчуття прекрасного та своє бачення архітектури, інтер’єру оселі, то в ландшафті у них просто не сформувався смак.
Завдання ландшафтних дизайнерів та архітекторів — просвітницька робота серед замовників, формування нового погляду на проектування саду, культуру сприйняття ландшафту навколо.
Розберемося з ландшафтними архаїзмами.
Альпійські гірки так надовго закріпилися в нашому ландшафті не випадково. Можна припустити, що вони на рівні підсвідомості виконували декілька функцій.
1. Завдяки тому, що після суцільних городів та плодових садів у рядовій посадці в середині 90-х рр. 20 ст. прийшли газони, які стали займати майже всю площу ділянки, альпійська гірка виконувала роль об’ємної композиції саду.
Дивлячись на ділянку із суцільним газоном та туями вздовж паркану, людському оку не має за що «зачепитися» — відсутній контраст. Гірка з цим дуже добре впоралася. Вона формувала об’єм та робила сад більш виразним.
3. Існував міф, що за альпійською гіркою не потрібно доглядати. Зробили її, розмістили каміння, висадили рослини — і на цьому робота завершилася.
Насправді, це дуже витратний за ресурсами ландшафтний об’єкт. Час від часу земля може зсовуватися (якщо проектування та реалізація були неякісними); поливати її незручно (якщо немає автоматичного крапельного поливу) — вода стікає, не затримуючись; бур’яни потрібно полоти (це складніше, ніж на площині).
4. Як правило, на них висаджують вічнозелені невисокі деревні (дерева/кущі) та ґрунтовкривні рослини.
Дуже полюбляють використовувати на наших садових ділянках вічнозелені рослини. Вони, начебто, своєю зеленню «підтримують» сад у всі пори року.
Але в цьому й полягає їх мінус: вони майже не змінюються за забарвленням протягом року, і виникає той самий ефект, що й із суцільним газоном — людині нецікаво дивитися на одну й ту ж саму картинку цілорічно.
Тому кількість вічнозелених рослин не може бути занадто великою (30%) та їх потрібно поєднувати з листопадними, щоб досягти максимального контрастного ефекту.
Тому цей текст — сповідь та роздуми про те, як проходить процес трансформації сприйняття проекту саду, що рослини — не шпалери в кімнаті і їх не можна просто замінити, пересадити, коли вони набридли.
Отже, до створення саду потрібно ставитися більш прискіпливо та ретельно. Він формується на десятиліття.
Багато хто й зараз намагається обсадити паркан рослинами по контуру, наприклад, туями (саджають не щільно, а із «пробілами» через одну); березами (тому що в лісосмузі їх можна взяти задарма); заплести виноградом дівочим п’ятилисточковим (дає приріст до 10 м на рік, що потребує постійного підв’язування, обрізання біомаси).
Якщо ставилося завдання закрити непривабливий паркан, вийшло навпаки — до нього більше привертається уваги.
Також з’являється додатковий негативний ефект — формується структура — обрис ділянки по периметру паркану.
Таким чином, сад опиняється у візуальній клітці.
Слід забути про бажання обсаджувати паркан по периметру.
Для подолання цього ефекту, якщо все ж таки хочеться закрити ділянку, доречно використовувати переривистий живопліт або каскадний прийом його проектування (поєднання декількох рівнів рослин різних сортів).
Також добре впораються з цим завданням масиви кущів, дерев, багаторічних квітів чи злаків, що висаджуються не рядками вздовж паркану, мальовничими групами. Вони частково закриють паркан та нададуть природності ландшафтній композиції.
Береза звичайна, сосна звичайна та дуб черешчатий з відкритою кореневою системою (оголене коріння або з грудою землі), які саджають самотужки, майже не приживаються — гине до 80% рослин. Це пов’язано з кореневою системою цих рослин.
Досить часто плодові дерева висаджують на присадибній ділянці у великій кількості (від 5 шт.) рядами вздовж паркану.
Вважається, що таким чином вони закривають паркан та відмежовують сад від сусідів, а також забезпечують вітамінами на весь рік. Як показує досвід, більш як 5−7 шт. плодових дерев на середньостатистичній ділянці (10−12 соток) висаджувати не варто.
На це є декілька причин.
По-перше, дерева висаджуються рядами, що ще більше підкреслює довжину ділянки (а якщо ділянка вузька, то це неприпустимо, а її, навпаки, потрібно ділити поперек).
По-друге, майже ніхто не збирає весь урожай, адже стільки просто не потрібно. За деревами слід щорічно доглядати (обрізка, підживлення, обробка проти хвороб та шкідників), а всі вирощені плоди з’їсти неможливо.
По-третє, у разі недостатнього догляду за рослинами та невчасного збирання плодів плоди починають опадати, гнити та давати неприємний запах. Щоб цього не сталося, потрібно їх постійно збирати, утилізувати.
По-четверте, дерева займають певну площу в саду. Більше того, як правило, вони ростуть від початку ділянки саду до її кінця. Таким чином, втрачається площа під декоративні рослини (не всі плодові дерева декоративно виглядають протягом року), а садова ділянка сприймається як суцільний плодовий сад. Це вносить дисонанс у сприйняття ландшафтного дизайну саду в цілому.
Виникає запитання: чи потрібно висаджувати більше 5 плодових дерев та для чого потрібна плантація, щоб потім її обслуговувати?
Отже, плодові дерева та кущі краще за все висаджувати на південній стороні ділянки, відводячи під це окрему частину саду. Це дасть змогу окреслити кордони плодового саду, та не зробить з усієї ділянки незрозумілу за суттю та функціоналом територію з плодовими деревами та кущами.
Доцільно слідкувати за трендами садового дизайну, але знайти своє індивідуальне бачення саду. Це важливо, адже сад залишається з нами на 20 і більше років.
Андрій Каранда,
ландшафтний архітектор
www.karanda.com.ua
+ 38 067 691 81 18